Атаманюк
Роман
Олександрович
(Друг Берест)
Громадський діяч, учасник Революції Гідності.
Загинув, боронячи Україну в Російсько-Українській війні.
«Прямий, як рельса», «чесний, аж зуби зводить», суворий, але чуйний, відповідальний, аж за межу абсолютного, з надзвичайно загостреним почуттям справедливості і великим серцем. Коли він помічав «щось не те», від одного льодяного осудливого погляду «мурашки бігали» – саме так згадують про Романа Атаманюка друзі.
З дитинства був цілеспрямованим та серйозним.
Мати хлопця, Світлана Олександрівна згадує: «Завжди був дуже виваженим і слухняним, дуже принциповим. Відмінник, мав дружні стосунки з однокласниками, але завжди доводив свою точку зору. Дуже серйозно ставився до слова «друг». Для нього це було завжди більше, ніж просто слово».
Народився 15 лютого 1990 року в м. Суми. Навчався в математичному класі Олександрівської гімназії, яку закінчив у 2007 році. Вступив до Сумського Державного Університету на факультет економіки та менеджменту. Був студентським активістом: організовував та приймав участь в наукових, спортивних та громадських заходах. Після завершення навчання переїхав до Києва, де працював за своєю спеціальністю у корпорації «Артеріум».




З 1 класу займався бальними танцями, приймав участь як в обласних, так і у всеукраїнських змаганнях.
Цікавився айкідо, шахами, прикладним мистецтвом та навіть писав вірші.




Також захоплювався грою в регбі.
Один із засновників
регбійних традицій в Сумах.
Професійно грав у складі київської команди РК «Ведмеді», коли проживав та працював у Києві.

Окрему сторінку його життя займали громадські заходи: громадський діяч, член Студентського братства Сумщини та активіст Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Один з організаторів проведення на Сумщині дитячого наметово-патріотичного табору «Коловрат», на якому в 2012 і 2014 роках виконував роль «бунчужного» (людина, яка слідкує за дисципліною).
Окрім цього, співорганізатор та учасник теренових ігор для молоді, таких як «Ревин Яр» та всеукраїнської
«Гурби-Антонівці».
Активний учасник Революції Гідності в Києві.
Роман однин з тих активістів, кого 10 грудня 2013 року затримала міліція при зачистці барикад на Грушевського. Невдовзі його відпустили, але це ще більше підштовхнуло його до пошуків справедливості в країні.
Входив до складу 14-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні Люди».
Наприкінці серпня 2014 року став добровольцем батальйону «Айдар». За його словами, близько двох місяців перебував у
м. Щастя, чекаючи на бойові дії.
Прийнявши рішення змінити батальйон, опинився в «Донбасі» і пройшов навчання під Дніпром. Саме там познайомився зі своїми майбутніми бойовими побратимами, з якими разом перейшов у 93-ю бригаду ЗСУ, служив в 6-й роті на посаді стрільця. Після бою під Донецьким аеропортом, його роту передислокували у с. Водяне.
28 травня 2015 року біля селища Опитне поблизу Донецького аеропорту Роман Атаманюк загинув під час мінометного обстрілу українських позицій. Він пішов замість хлопця, який не міг їхати на вогневі. В окоп потрапила міна, від якої молодий патріот загинув.
Його напарник залишився живим, оскільки Роман прийняв удар на себе, закривши його своїм тілом.
Роман Атаманюк
Раніше для мене слово "Воїн" асоціювалося з кремезними бійцями, обвішаними зброєю та люттю в очах. Але не зараз. Тепер я знаю, хто такі справжні воїни. Це звичайні хлопці, звичайного зросту, звичайної статури, зі звичайних родин, але з великим серцем.

Таким був Роман Атаманюк. Він назавжди буде прикладом для мене, нагадуванням, яку страшну ціну заплатили всі ми за правду і нове життя, за свободу. Він був кращим. Найчеснішим. Як виявилось, найсміливішим.
Валентин Бондаренко
Людина з великої букви, ідеальний бунчужний Коловрату, безсумнівний еталон моральних якостей і твердості характеру. Належить до тих людей, які не моргнувши оком накриють собою дзот, поведуть літак на таран, скочать в пекло щоб врятувати товариша...

Нам надлежить продовжувати справу, і наблизити ті ідеали, заради яких він жив і загинув. Відтепер житиму з відчуттям, що він стоїть за спиною і спостерігає. Роман був кращим з нас.

Олександр Бойко
Роман був одним із тих, хто відкрив мені світ націоналізму – гідності та поваги, вимогливості та твердості до себе, сили волі та витривалості. Я завжди приймала його слова як істину, дивилась на нього і рівнялась.
Він пропустив через себе не одну сотню дітлахів на таборі "Коловрат", де був бунчужним кілька років поспіль. Діти його боялися, але він був величезним взірцем для усіх, включно з проводом. Іноді міг просто на тебе подивитись – і одразу приходило розуміння, що щось робиш не так.
Олеся Горяйнова
Без перебільшення, Роман був і лишається взірцем українського націоналізму. Важко щось додати цьому збірному поняттю.

Як би там не склалося життя, головна наша задача – увіковічити пам'ять героя в історії та передати життєві принципи наступному поколінню. Я знаю точно, що він би схвалив продовження боротьби, як на фронті, так і в соціально-політичній площині. Головним його бажанням було побудувати сучасну, зрозумілу і правову Україну. За це бажання він віддав своє життя
Андрій Букін
13 серпня 2015 року Указом Президента №473/2015 «за особисту мужність і професіоналізм, проявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Роман Атаманюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Рішенням Сумської міської ради йому присвоєно звання
«Почесний громадянин міста Суми».
В 2016 році Євгенія Сєрая присвятила пам'яті Романа підйом на пік Казбек.



З 2015 року дитячий патріотичний наметовий табір «Коловрат», що проходить на Сумщині, названо іменем Романа Атаманюка.
В 2016 році відбулася спортивно-патріотична теренова гра «Гурби-Антонівці» та турнір із пляжного регбі присвячені його пам'яті.
Його іменем названа вулиця в рідних Сумах.